«Життя коротке. Мистецтво нескінченне.»
Оскар Уайльд
10 квітня 2019 року студенти-першокурсники філологічного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», групи У-11, разом із кандидатом історичних наук, викладачем кафедри історії та культури України соціоісторичного факультету Анастасією Володимирівною Ставицькою відвідали Музей кобзарства, який входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
Відомо, що музей кобзарства гостинно відкрив двері для своїх перших відвідувачів 4 березня 1989 року, напередодні відзначення 175-тої річниці від дня народження генія українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Відтак, цієї весни музей відзначив уже 30-ту річницю своєї діяльності.
Майбутні вчителі української мови та літератури занурились в історію зародження і розвитку кобзарського мистецтва в Україні, а також дізналися багато нового про історичну роль народних співців – кобзарів, їх життєписи та унікальну творчість.
Увагу студентів привернули найдавніші музичні інструменти: кобза, старосвітські бандури, торбан, ліра, гуслі. Треба зазначити, що ці старовинні речі залишили яскраві спогади у пам’яті студентів.
Зокрема студентка Дарина Кириленко зауважує: «Відвідування музею залишило гарні спогади. Мене дуже вразила надзвичайна колекція музичних інструментів, представлених там. Я дізналася багато нових імен видатних кобзарів, наприклад, я ніколи раніше не чула про Остапа Вересая, Михайла Кравченка, Федора Кушнерика. Також, я мала змогу спробувати свої сили гри на кобзі, і сповна насолодитись живим звучанням цього дивовижного інструменту. Крім того, новим для мене було те, що українські кобзарі творили не тільки в нас на Батьківщині, а й поза її межами.»
Софії Шевченко теж сподобався похід у музей:«У музеї я відразу звернула увагу на портрети відомих кобзарів України, їхні книги, речі побуту. Особливо мені сподобалась картина на якій зображено Григорія Бажула – українського кобзаря, який емігрував до Австралії, а портрет, що експоновано в музеї, є роботою його дружини, професійної художниці Людмили Бажул. Мені дуже запам’яталася чудова розповідь екскурсовода, молодшого наукового співробітника науково-дослідного сектора «Музей Кобзарства» НІЕЗ «Переяслав» Наталії Костюк, про історичну роль співців та їх вагомий внесок в українську й світову культуру зокрема. Тож, при нагоді, раджу обов’язково відвідати цей музей!»
Варто сказати, що крім просвітницької діяльності – проведення екскурсій, творчих зустрічей з відомими бандуристами України та української діаспори в Канаді та Австралії, популяризації мистецтва гри на кобзі і бандурі, співробітники музею займаються науковою діяльністю – досліджують питання виникнення та розвитку кобзарського мистецтва саме на Переяславщині. Зазначу, що Переяславська земля є не лише одним із найбільших центрів формування українського етносу, а й колискою народного фольклору, традицій і звичаїв нерозривно пов’язаних з історичним буттям українців. У кожного народу є свої вічні цінності. У нас, українців, до таких цінностей відноситься мистецтво кобзарів, що мандрували курними шляхами країни від села до села, що ділили з народом його долю, оспівуючи та оплакуючи її в думах і піснях.
Охоче приєднуюсь до слів Софії Шевченко і раджу обов’язково завітати у музей, тому що приємні спогади від побаченого залишаться у ваших серцях і пам’яті на багато років, бо кобзарство – самобутнє явище культури, це душа і сила українського народу. Саме воно допомагає збагнути і оцінити велич духовної спадщини наших предків.
Поліна Борисова,
студентка І курсу філологічного факультету
спеціальності «Середня освіта (Українська мова і література)»