25-26 вересня 2025 року доктор педагогічних наук, професорка кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання факультету української та іноземної філології Університету Григорія Сковороди в Переяславі Ганна Токмань взяла участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції «Художньо-змістовий простір прози Феодосія Рогового: до 100-річчя від дня народження письменника», яка відбулася в Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка.
У своєму онлайн-виступі на тему «Антитетичність колоніальних і козацьких сенсів у романі «Гріх без прощення» Феодосія Рогового» дослідниця проаналізувала останній, незавершений роман митця, написаний у 1990-1992 роках. У творі письменник порушує болючі теми злочинів радянської системи: розкуркулення, насильницької колективізації, виселень, таборів, голоду, руйнування традиційного укладу життя та затоплення предківських земель. У художньому просторі роману ці явища постають як узагальнений сенс «совєтів», відображений у долях посулян – переселенців із села над Сулою, затопленого заради Кременчуцького водосховища.
Протиставленням колоніальному виміру у творі є козацький сенс, що символізує незнищенну українську ідентичність. Герої роману – Митько Михлик і Вікентій Різночинець – прагнуть створити свою Нову Січ, Чесну Січ, як альтернативу «людожерній комвладі», яку Роговий називає «стоохранна Неправда».
Особливу увагу у своїй доповіді професорка приділила вражаючим висловлюванням письменника, які й сьогодні звучать напрочуд актуально. Зокрема, його зауваження: «з давніх-давен робилося, щоб москалі в усьому були передніші, хоч би й нашим талантом, хоч ми їм і Москву заснували…» або ж думка про найтяжчий «гріх без прощення» – вбивство людей і ненародження нащадків: «Не перейдуть імена їхні до синів і до внуків… на любов і зразок…».
Роговий не лише фіксує трагедію, а й утверджує сенс боротьби: «А як інакше, щоб не борючись, сягнути свободи? А як без неї викарабкаться з могильної ями, де встелено трупом, струснувши з себе страх і рабову покору?». У цьому, підкреслила Ганна Леонідівна, проступає універсальний конфлікт – протистояння імперського і суверенного, тоталітарного і демократичного, кривди і Правди.
Завершила свій виступ професорка словами Феодосія Рогового, що звучать як духовний заповіт українцям: «Мусиш біду тішити, чень і біді колись кінець буде, бо завжди є на Україні й в потрібний момент знаходяться люди, які люблять рідну землю дужче, ніж самих себе…». Саме завдяки таким людям, наголосила дослідниця, сьогодні існує незалежна Україна.
Пресцентр кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання