«Боляче дивитись на людей, які втратили свої домівки та близьких»: філолог Рувім Бондаренко розбирає завали в Бородянці

Факультет української та іноземної філології > Новини факультету > «Боляче дивитись на людей, які втратили свої домівки та близьких»: філолог Рувім Бондаренко розбирає завали в Бородянці

Нині Україна переживає складні часи. Здобувачі та співробітники Університету Григорія Сковороди в Переяславі об’єдналися, як ніколи раніше. Прикладом для них стали наші герої – воїни, зокрема, студенти та випускники альма-матер, які щодня і щоночі захищають нас від куль, бомб і мін, закривають небо над нашими містами, евакуюють населення з місць бойових дій, лікують, розбирають завали, збирають та доставляють гуманітарні вантажі в окуповані території.

Серед таких героїв нашого часу сміливо можна назвати першокурсника факультету української та іноземної філології Рувім Бондаренко, який нещодавно з власної ініціативи долучився до розбору завалів у Бородянці, яку зруйнували окупанти та випадково зустрівся з радником Офісу президента Олексієм Арестовичем, який віднедавна не потребує особливого представлення та став один із облич опору українців, що символізує спокій. Нещодавно ми поспілкувалися з Рувімом з приводу актуальних подій у його житті.

– Як для тебе почалася війна?

– Війна почалася для мене, як і для кожного українця, дуже несподівано. Я  до останнього сподівався, що її не буде.

– Що змотивувало їздити розбирати завали? Якими були перші кроки? 

– Я дізнався від друзів, що збирають добровольців для розбору завалів у Бородянці. Вирішив долучитися до групи молоді з Переяслава та інших населених пунктів Київщини, адже мав велике бажання допомогти та зробити свій внесок у перемогу.

– Яка специфіка цього заняття та що найскладніше у цій роботі?

– У містах ведення бойових дій завжди небезпечно. Передусім це снаряди та вибухівки, які не розірвалися. На місцях завалів ми працювали не перші, однак нас попередили, що при виявленні підозрілих предметів необхідно звернутися до спеціалістів.

– Що небуденного побачив за цей час? Що найбільше здивувало/розчулило?

– На війні завжди все небуденне. Дуже боляче дивитись на людей, які втратили свої домівки та близьких. Майже все місто зруйноване. Уявляєш, що тут колись було життя, а зараз його немає.

– Що можеш сказати українцям після побаченого, до чого закликати і що відзначити?

– Скажу словами Шевченка: Борітеся – поборете. Вам Бог помагає.

– Коли та за яких обставин сталася зустріч з Арестовичем?

– Так склалося, що Олексій Арестович також приїхав у той день в це місто. Так ми з ним і зустрілись і захотілося закарбувати цю зустріч на світлині. 

– Що допомагає не опускати рук у цей складний час?

– Добрі новини.

– Чи плануєш далі займатися таким видом волонтерства? Які плани на до і після перемоги? 

– Вважаю що так. Але зараз досить складно будувати великі плани на майбутнє.

– Що зараз кожен з нас може робити на своєму місці для пришвидшення перемоги?

–  Сумлінно робити свою справу, кожен на своєму «фронті».

Безперечно, зараз кожен українець допомагає нашій державі. Хтось зайнятий волонтерством, хтось вступає у бій, а інші – працюють на науковому та освітньому фронтах. Праця кожного важлива і разом, крок за кроком, ми наближаємо омріяний день нашої перемоги. Пишаємося кожним з нас та дякуємо Рувиму.

 

Пресцентр факультету української та іноземної філології