Сьогодні, 31 березня 2022 року, виповнюється 100 років із дня заснування українським режисером-реформатором Лесем Курбасом театру «Березіль». У зв’язку з цією визначною датою, хочемо ближче познайомити вас із театром та його засновником.
Директорка Центру Леся Курбаса, академік Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства Неллі Корнієнко високо оцінила діяльність Курбаса та його театру:
«Ми мали митця XXI–XXII століття. Це абсолютно зрозуміло сьогодні, після реконструкції його вистав. Це людина, яка вважала, що театр є парламентом держави, що культура важливіша від інших сфер діяльності, що виявилося у XXI столітті правдою».
31 березня 1922 року у Києві режисер і драматург Лесь Курбас створив студію-театр «Березіль», лідера театрального авангарду в Україні. Нині це Харківський державний драматичний театр імені Т. Г. Шевченка. Упродовж життя режисер наполегливо працював над тим, аби якісно змінити українське сценічне мистецтво, ввести його в європейський театральний контекст. Він став основоположником системи акторської гри, яку умовно називають системою підготовки «синтетичного актора».
Створення художнього об’єднання «Березіль» стало сенсом усього мистецького життя Леся Курбаса. Режисер мріяв про Академію театрального мистецтва, яка б готувала фахівців для театру найширшого профілю: від режисерів, акторів, художників, композиторів, хореографів до працівників музейної справи. Назва театру походить від старої назви першого весняного місяця – березня. Вона перегукується з віршем норвезького письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури Б’єрнстьєрне Б’єрнсона «Я вибираю Березіль»:
Я обираю березіль
Тому, що він буря,
Тому, що він сміх,
Тому, що в ньому сила,
Тому, що він переворот,
з якого літо родиться.
Творчі методи «Березолю» зазнали впливу європейського модернізму. На думку Леся Курбаса, театр має формувати життєві принципи, а не відбивати повсякденне життя. Серед мистецьких новацій режисера, які змінили уявлення не лише про український театр, а й світовий, було використання мультимедіа. Ніхто до Курбаса не використовував кіно як частину основного наративу п’єси. Зокрема, у спектаклях «Джиммі Гіґґінс» і «Макбет» кіно на сцені не просто доповнювало дію, а було самостійним героєм. Курбас використав можливість людського тіла перевтілюватися в русі. Він, так би мовити, оживив рух. Наприклад, у виставі «Газ» саме рухи перетворювали людей на сцені у машин, енергію, газ й, зрештою, сам вибух та його жертв. Важливу роль у театрі режисер надавав сценічному оформленню. Сценічний простір березільських вистав був створений художником Вадимом Меллером. Він міг як емоційно підігравати акторам на сцені, так і жорстко регламентувати їхні рухи.
Видається, своїми модерними мистецькими пошуками режисер Лесь Курбас справді випередив свій час. Український театр «Березіль» став одним із лідерів світового театрального мистецтва і виявився небезпечним Радянському Союзу своїм «українським націоналізмом». У 1937 році Лесь Курбас був розстріляний в урочищі Сандармох, разом з іншими представниками української культури і мистецтва, що дістали назву «Розстріляного відродження».
Прес-центр факультету