Під окупацією чи далеко від дому – навчальний процес триває: досвід здобувачів факультету української та іноземної філології - Факультет української та іноземної філології

Під окупацією чи далеко від дому – навчальний процес триває: досвід здобувачів факультету української та іноземної філології

Факультет української та іноземної філології > Новини факультету > Під окупацією чи далеко від дому – навчальний процес триває: досвід здобувачів факультету української та іноземної філології

Війна – надзвичайно складний період для усіх нас, і ті, хто здобувають у цей час освіту, по-своєму потерпають від неї. Проте, попри воєнний стан в Україні, освітній процес продовжується і здійснюється там, де це дозволяє безпекова ситуація.

Тож який він – навчальний процес під час війни? Своїм досвідом діляться здобувачі факультету української та іноземної філології, які просто зараз розкидані світом та територією рідної країни, зокрема перебувають на тимчасово окупованих територіях:

Анна Поліщук, здобувачка другого курсу сп. Середня освіта (Англійська мова і література):

«З початком війни життя у кожного з нас змінилося. Багато українців були вимушені покинути межі своєї держави, і я не виключення. На даний час, знаходячись у Чехії, а саме в Ронові-над-Дубравою, продовжую навчатися, працювати та взагалі жити. Звісно, робити це все нелегко, навіть коли ти в іншій країні, де все тихо та спокійно. Особисто я не маю змоги бути присутньою на онлайн заняттях, але кожен викладач поставився до цього з розумінням. Я отримую завдання від викладачів або ж виконую всі ті завдання, що і мої одногрупники на парах самостійно та відправляю на перевірку. Якщо говорити про умови навчання, то вони звісно бажають кращого. Так як я живу в гуртожитку, який не є такого плану як наш у Переяславі, то звісно трішки важкувато, бо багато людей і Інтернет не завжди хороший. Також аби проживати в цій країні, я маю працювати. Тому навчаюся я у ті дні, коли не працюю. Поки що, як би складно не було, але поєднувати все виходить. Звісно, навчатися складно, а інколи і неможливо просто морально, бо кожен з нас уже виснажений. З одного боку, навчання допомагає абстрагуватися, але з іншого – як би не хотів, як би не намагався, це не є можливим, бо твоє серце і душа болить за рідну неньку, за кожного постраждалого та невинного українця. Ти думаєш весь час про те, що відбувається в твоїй рідній Україні, чи в безпеці родичі, одногрупники, друзі. Незважаючи на це все, ми повинні продовжувати жити і чекати на кращі часи, які неодмінно скоро прийдуть. Чекаю з нетерпінням на повернення до України та в стіни нашого університету зокрема».

Поліна Борисова, здобувачка четвертого курсу сп. Середня освіта (Українська мова і література):

«На жаль, моє життя і навчання сильно змінилося, як і у багатьох українців. Особисто я залишаюся вдома, в Луганській області, поруч з батьками і рідними. Майже з перших днів, у мене немає зв’язку, інтернету і, інколи, навіть світла. Інтернет залишився тільки у дідуся, тому при кожній можливості, коли тихо, я іду до нього і по максимуму намагаюся робити та надсилати викладачам усі завдання, завантажую собі книги, які потім опрацьовую. Виходити на зв’язок часто не виходить, тому щиро дякую нашим викладачам, які з розумінням ставляться до кожного з нас, підтримують, допомагають. Події, які відбуваються в Україні останнім часом, надзвичайно згуртували мене з багатьма моїми університетськими друзями і одногрупниками. З перших днів ми усі намагаємося допомагати один одному, дізнаємося про кожного, хто з якихось причин, довго не виходить на зв‘язок. Отже, незважаючи на усі труднощі, продовжую навчатися і молитися, щоб якнайшвидше настав мир і прийшов спокій у кожну родину».

Ярослава Ковтун, здобувачка другого курсу сп. Середня освіта (Англійська мова і література):

«Навчання у цей непростий час стало для мене справжнім викликом і досвідом, який запам’ятається надовго. У перший тиждень березня разом з волонтерами з Києва я вирішила поїхати у безпечніший куточок нашої країни – Вінницьку область, де зупинилася у невеликому селі Майдан. Інформація про навчання стала несподіванкою для мене. Переді мною постало запитання – як навчатися в селі, якщо в будинку, де я тимчасово проживаю, відсутні інтернет та зв’язок? Я вирішила звернутись до сусідів та односельчан, з якими мені вдалося познайомитися в перший тиждень проживання на новому місці. Спочатку мені було дивно і незручно приходити до малознайомих мені людей і залишатись у них вдома аж до вечора, аби мати змогу виконати домашні завдання. Але згодом я зрозуміла, що тут існують інші життєві реалії, люди постійно спілкуються і їхні двері завжди відкриті для гостей. Зараз, як ніколи, важливі єдність і порозуміння, які я отримала з боку викладачів нашого університету, за що я їм дуже вдячна. Вони приймали мої роботи, навіть якщо я не встигала відправляти їх вчасно. Також мене підтримували мої одногрупники, до яких можна звернутися будь-коли, і вони не залишать без допомоги. Мені вдалося освоїти та зрозуміти навчальний матеріал і нічого не пропустити попри усі навантаження, які ускладнюються тим, що в селі неможливо весь час відводити навчанню – потрібно топити піч, готувати їжу, і займатись іншими господарськими справами для нормального існування.

Підсумовуючи, скажу, що без проблем жити легко, але під час їх вирішення ми раптово усвідомлюємо, що ми набагато сильніші, ніж могло б здатися, і за спиною виростають крила. Вірю в Україну! Вірю в перемогу!»

Дар’я Костик  та Діана Хмельницька, здобувачки першого курсу сп. Філологія. Германські мови та літератури (переклад включно), перша – англійська:

«Спокій, гармонія, почуття щастя та віра в краще майбутнє – все це було в нас до 24 лютого 2022 року. У одну мить наше життя змінилося на тривогу, страх, відчуття безпорадності та болю за свою країну і людей, які зазнали нападу та знущань від російських окупантів. У пошуках спокою та безпеки було прийняте рішення тимчасово залишити територію України.

Таким чином, ми опинились на території дружньої нам країни, Польщі. У перші дні нам було складно навчатись через те, що ми були постійно в дорозі та не мали умов для дистанційного навчання. Але викладачі з розумінням поставились до ситуації. Дякуємо їм за це. Наразі ми маємо прихисток та можливості для дистанційного навчання. Поляки зустріли нас з теплою та щирою посмішкою і допомогли адаптуватися на новому тимчасовому місці нашого перебування. Ми справді їм дуже вдячні за розуміння та турботу. Ми вражені тим, що більшість країн Європейського Союзу солідарні з Україною, піклуються та підтримують нас, українців. З такою підтримкою ми обов’язково переможемо! Слава Україні!»

Богдан Філоненко, здобувач третього курсу сп. Середня освіта (Англійська мова і література):

«Найстрашніший кошмар щодо війни став реальністю, але я вдячний відважним воїнам ЗСУ, що я залишаюся у рідному місті, в безпеці.

Як і раніше, маю поєднувати дистанційне навчання та роботу в ЗЗСО, адже навчаюся на дуальній формі. Мені приємно, що наші викладачі ставляться із розумінням до студентів, які на даний момент не мають змоги приєднуватися на пари онлайн та вчасно відправляти завдання через цю ситуацію. Особисто я до обіду працюю, а вже ближче до вечора виконую завдання від викладачів. Навіть якщо через поганий Інтернет-зв’язок я не можу відправити практичну роботу, викладачі приймають цей факт і ставляться гуманно. Ми – сильна духом та незламна нація, тому повинні рухатися і вчитися далі, адже зараз наша Батьківщина потребує освіченого майбутнього покоління як ніколи. Мій університет дає для цього всі можливості, тому я намагаюся не втрачати жодну з них. Я вірю в мирне небо над головою. Все буде Україна!»

Віримо в захисників та нашу перемогу, де б не були, вболіваємо за рідну Батьківщину та чекаємо радісного часу, коли зможемо побачитися наживо!

 

Пресцентр факультету української та іноземної філології

Перейти до вмісту