Зустрічі випускників кожні п’ять років – одна з традицій, якої неухильно дотримуються в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі. Відтак, у сонячний суботній день, 26 червня 2021 року випускники філологічного факультету (українське відділення) 1991 року знову зібралися в стінах рідної альма-матер.
Життя випускників склалися по-різному: одні працюють вчителями української мови й літератури або навіть директорами шкіл та завучами, інші – знайшли своє покликання не в освітянській сфері. Проте кожен з них пишається своєю приналежністю до альма-матер, студентами якої стали в рік відкриття Переяслав-Хмельницького філіалу Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького.
На запрошення випускників до зустрічі долучився куратор тодішньої (у 1986 році) 11-ої групи, завідувач кафедри української лінгвістики та методики навчання, кандидат педагогічних наук, професор Олександр Потапенко, який подарував на згадку своїм колишнім студентам авторське видання «Лінгвокультурологія: духовні константи культури» Кн. 2. (2021).
Випускники фотографувалися, аби зберегти спогади про цей чудовий день, згадували веселі студентські роки, дивилися світлини, розповідали про себе і свої сім’ї, згадували викладачів та незабутні перші педагогічні практики.
Одна із випускниць філологічного факультету 1991 року Людмила Якобчук (Циганок) поділилася своїми спогадами про студентські роки:
«Так непомітно і стрімко промайнув час, відколи ми переступили поріг рідної альма-матер, де нас радо зустріли доброзичливі і висококваліфіковані викладачі – наші добрі і щирі наставники. Ми були «першими ластівками» цього нового, світлого і затишного навчального закладу. З першого дня існування університету ми разом з іншими сковородинівцями дбали про його затишок, разом переживали успіхи і труднощі. Всі п’ять років ми навчались і жили як одна сім’я, в якій завжди панували любов, розуміння, повага, злагода та підтримка.
Позаду 30 неповторних років… І сьогодні, згадуючи ті добрі часи, ми відчуваємо себе такими ж юними, як і тоді, а наші серця сповнені безмежною і щирою вдячністю нашим рідним наставникам за розуміння, за любов, за знання, які вони подарували нам на все життя.
Дякуючи Вам, наші вельмишановні і дорогі, ми відбулися в цьому житті, ми стали такими, якими Ви нас навчили – справжніми педагогами. Всім серцем і душею бажаємо викладацькому колективу і нашому рідному університету успіхів і подальшого процвітання. Низький уклін за Вашу працю і подаровані знання, які стали для нас неоціненним життєвим скарбом.
Як швидко плине час, біжить життя ріка,
І як роки летять пташкАми непомітно.
Уже прожито нами півжиття,
А як задуматись, то ніби і не жито…
Летять роки, як ранні птАхи весняні,
Як пожовтіле листячко осіннє.
ОглЯнулись – ми вже давно батьки –
Дорослі, мудрі, навіть посивілі.
Не повернути злічений той час,
Не доробити те, що не зуміли,
Та віра є, що ще вогонь не згас,
Згасить його ніхто не сміє!
Іще горить попереду свіча!
Палає, навіть вітру не боїться!
Її вогонь – це Доля, це Життя!
Тож жити треба! Доля хай здійсниться!»
На жаль, багато хто не зміг приїхати на зустріч в силу різних причин, проте приємно було бачити знайомі обличчя та згадувати роки спільного навчання, цікаві події. Всі цікавилися сьогоденням університету, адже хотілося заново зануритися в історію рідного ЗВО та міста, з яким пов’язано п’ять незабутніх років життя.
Прес-служба факультету української та іноземної філології